Почнімо з найприємнішого - Купера. Яким був ваш шлях появи песа в домі?
Паша: Собака - це була нездійснена мрія дитинства. Вже в дорослому віці, коли ми з Єгіне з’їхалися, я зрозумів, що пора. Тим більше, в розмовах проскакувало, що вона теж хоче собаку, бігля.
Так як ми тоді ще жили на зйомній квартирі, власник житла, коли почув цю ідею, сказав "Ти що, дурачок? Ти взагалі знаєш на що йдеш?", але дозволив. І тут в Єгіне День народження, я приношу це цуценятко, вона в шоці. Так цей незакритий з дитинства гештальт нарешті закрився.
А далі нас чекали всі етапи, через які проходять люди з емоційно заведеними цуценятами. Це зараз є можливість підготуватися, почитати спеціалістів, купити курси. В 2016 році такого майже не знайти.
Єгіне: Ми обоє тоді працювали з ранку до вечора в офісі, Dogchill, звісно, не було, близьких поряд, які могли б допомогти, теж.
Паша: Куперу чотири місяці, ми повертаємось з офісу, вдома шпалери подерті, інтернет кабель перекушений…
Єгіне: Пелюшки пошматовані і розкидані повсюди, як сніжок. Коротше, це було адіщє.
Паша: По факту, повноцінно ним займалися лише на вихідних, а в будні він нам просто розносив хату, все обпісював і обкакував.
Єгіне: Але ми розуміли, що він не винен, бо він маленький, йому нудно, а нас немає цілими днями. Якщо б ми зараз заводили собаку - ми би взяли відпустку, підготувалися або найняли няню.
Та жодного разу не виникало думки повернути Купера. Паша, бувало, так обережно питав, я казала "Ти що прикалуєшся? Він наш уже".
Паша: Я просто хотів подарувати мрію, а вийшов по факту такий геморой на нашу голову. 
Єгіне: Але Купер у нас все одно просто чудовий.
Ви плюс-мінус порівну розділяли обов’язки?
Паша: Єгіне гуляла зранку, я ввечері після роботи. Потім ми завагітніли, в Єгіне - період токсикозу і Купер залишився на мені повністю. В такому режимі я гуляв 4-5 місяців і зрозумів, що я просто раб, бо ніде не можу ні з друзями зустрітися, ні на футбол сходити. А ми молоді, тусові були. Натомість ти постійно мчиш гуляти з собакою, а вже потім, куди тобі потрібно.
Єгіне: Ми - це реально потрет нашого клієнта. Особливо, коли друзі всі були тут - у нас було дуже активне, насичене життя - і проєктами, і тусовкам. В цьому режимі ти себе обмежуєш собакою.

Як із власною амуніцією? Її теж продумували з самого початку?
Єгіне: Так. Тільки тоді мотузка була гірша. Але ми з виробником завжди покращували якість амуніції. Ми досі з ними працюємо.
А коли виробили для себе правило, що не гуляєте з собакою, якщо власник наполягає на аверсивній амуніції?
Єгіне: Ще на початку завдяки тому, що навчалися у правильних спеціалістів, ми дізналися, що таке гуманна амуніція, позитивне підкріплення, гуманне відношення до тварин.
Але що нас відрізняє зараз і від Dogchill 2019 року - коли ми тоді приходили до клієнта і бачили на собаці строгий нашийник - ми погуляли і такі "Блін, строгий нашийник…". Зараз ми проінструктували команду, що у випадку строгача вони перш за все пишуть нам, а ми одразу йдемо до клієнта і кажемо, що не гуляємо за таких умов, а якщо хочете бути нашим клієнтом - змінюйте амуніцію, ось посилання на шлею, якщо знадобиться, є ось такі варіанти. Пропонуємо навіть самі заміряти песика і замовити амуніцію.
Тобто зараз ми впевнені в собі і можемо відмовитись від такого клієнта.

Як зараз справи з командою?
Єгіне: У нас зараз в команді дев’ять людей, а з Ірою і Олегом 11. Це для нас дуже класний показник, бо ми два роки впахували 24/7, 365 днів на рік, зранку до ночі і на свята.
І коли в команді лише 3-4 людини працює - це просто нереально справитися з таким об’ємом робити. Бо за одним вигулом стоїть контроль, ти читаєш кожен звіт, кожен нюанс треба пропрацювати, відобразити в обліку.
Тож зараз, коли ми можемо додавати в команду людей, це моє особисте щастя, тому що я можу собі зробити вихідний.